Главная / ПРОИЗВЕДЕНИЯ / ДЛЯ ДЕТЕЙ / Зинаида ВИЛЬКОРИЦКАЯ | Про кота, який замурзався у веселцi

Зинаида ВИЛЬКОРИЦКАЯ | Про кота, який замурзався у веселцi

Про кота, який замурзався у веселці

Жив-був кіт. У кота був художник.

– Ти у мене живеш? Живеш. Але сенсу з тебе ніякого! – сказав кіт художнику. – Зроби щось корисне. Намалюй мене!

Для чого існують художники? Щоб здійснювати бажання котів. Намалював художник шикарного рудого кота. Вуха, очі, вуса…

– Ти зовсім не вмієш малювати! – образився кіт. – Чому я такий рудий? І куди ти подів мій чудовий хвіст?

– Все можна виправити. Зараз намалюю! – сказав художник. – Ось він.

– Чому він такий довгий? Під ним цілих чотири миші розташувалися, а п’ята ще й на вусах гойдається! Це неправильні миші. Вони мене зовсім не бояться! – засмутився кіт. – Підніми-но мій хвіст вище, щоб його жодна миша не дістала!

– Можна і вище, – погодився художник. – Ось. Дивись. Нормальна висота?

 

– Надто високо! Я боюся електрики! – у кота затремтіли лапи. – І там дуже багато птахів! Вони будуть боляче клюватися, ти мене зрозумів?

– Зрозумів-зрозумів! Не хвилюйся! – художник прибрав «занадто багато» птахів і залишив одну. Ось цю.

– Не хочу папугу, – покрутив головою кіт. – Він мене дражнити буде. Поміняй його на рибу.

– Акваріум підходить? Можна пофарбувати тебе під морські водорості, елегантно звісити хвіст… Годиться?

– Не годиться. Я плавати не вмію. Поклади мій хвіст на землю і підбери інше забарвлення!

– Яке?

– Інше! Під колір хмар!

– Гаразд. Умовив! – посміхнувся художник і намалював ось такого кота.

– Ти геть далекий від справжнього мистецтва. Вічно все плутаєш. Тобі нічого не можна довірити! – пробурчав кіт. – Я тут занадто блідий. Зроби мене яскравішим. І очі зовсім не помітні. Нехай будуть великими і горять, як лампочки!

– Ну як? Задоволений? Очі видно? – художник дуже старався.

– Ти пе-ре-ста-рав-ся! – кіт зронив двійко сльозинок на вуса. – Малюй інші очі. Прибери хвіст з розетки і поміняй колір. Занадто багато фіолетового!

– Буде зроблено! – сказав художник.

– У кожного поважного кота має бути свій художник, але ти занадто нетямущий, а я занадто добрий і терплячий. Вас, художників, виховувати треба. Дивись картини великих – і малюй! Не можеш? А я можу. Не гірше тебе можу. За мить сам себе намалюю! Це ж так просто: забруднитися у веселці — і шедевр готовий! У мене талант пропадає. Вчися!

Кот стрибнув на палітру… Перестрибнув на мольберт… Прокотився по полотну… Хвостом розмазав все, що міг… І сам себе злякався.

– Це хто? – вжахнувся кіт. – Я?

– Ти. Вірніше, твій автопортрет, – підтвердив художник.

– Чому я такий картатий? – заскиглив кіт. – Я схожий на подушку: товстий, короткий і лапи якісь… незрозуміло, чиї! Це неправильний автопортрет. Я ніяк не можу бути котом і художником відразу…

– Не плач. Не переймайся, – підбадьорив художник. – Хочеш, зроблю тебе довшим і стрункішим?

– І вищим! Чекаю шедевра!

– Немає проблем! – запевнив художник. – Шедевр – так шедевр. Вищим – так вищим. Нехай тигри заздрять!

– Хіба це шедевр? – засмутився кіт. – Я великий, як гора. Не личать мені довгі смуги! Вони мене роблять занадто цибатим. Я виглядаю таким худим і нещасним…

– Гаразд, – махнув пензлем художник. – Зроблю тебе товстим і щасливим.

– Чому я схожий на смугастий матрац? – знову засумував кіт. – І хвіст не помістився… Де ти бачив хвіст окремо від кота? Намалюй інший. Красивий і живий!

– Ось такий? – запитав художник.

– Набагато краще, але не сміши мої лапи. Що скажуть  шанувальники моєї краси? В якому вигляді ти мене подаєш? Я тобі не змій з двома головами. Терміново переробляй, поки мої кицьки не порозбігалися!

– Уже переробив! Невже не бачиш? – розвеселився художник. – Ну як? Подобається?

– Не подобається! Я тут якийсь замурзаний, переляканий – на потіху сусідським жабам. Тож не посміхайся і не підлизуйся: вуса у тебе є, але хвоста немає. Тому ти зовсім не знаєшся на хвостах. І веселка у нас закінчилася. Принеси нову. За це я дозволю тобі купити мені щось смачненьке. Від мого гарного настрою залежить життя мишей. Нічого на котах економію розводити. Ось так.

– Так-так! Само собою! – відгукнувся художник. – Ти правий, як завжди. Може, візьмеш мене в коти? Я давно мрію стати котом. Красивим, веселим, на сонечко схожим. Ось таким.

– Ну … – промуркотав кіт. – Ти ж мене взяв у художники? Доведеться взяти тебе в коти!

– Дякую за довіру! – зрадів художник і намалював підходящу картину.

– Ух ти! Два коти! Як чудово! Це ми? – радісно занявкав кіт.

– Так, це ми, – підтвердив художник. – Я і ти. Розумієш?

– Розумняу! Розумняу! Розумня-а-а-а-у-у-у!

– Ми, коти, завжди добре розуміємо один одного. Давай-но разом замур-р-рзаємося у веселці! – вигукнув художник.

 

Зiнаїда Вiлькорицька

Художник Сергiй Сиченко

Переклад з росiйської мови – Олег Гончаренко

…А это ссылка на русскоязычный вариант сказки «Про кота, который испачкался в радуге»:

0 0 голоса
Рейтинг статьи
Подписаться
Уведомить о
0 комментариев
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Оставьте комментарий! Напишите, что думаете по поводу статьи.x